Лист №140 від 14.05.2018р

Лист №140 від 14.05.2018р Головам ППО

Міська профспілкова організація працівників освіти і науки України міста Кропивницького надає роз’яснення щодо надання відпусток педагогічним працівникам.

14.05.2018р № 140 Головам первинних

профспілкових

організацій

Відповідно до ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Згідно ст. 6 Закону України «Про відпустки», відпустки педагогічним працівникам надаються відповідно із спеціальною нормою – Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 №346, якою затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам.

У відповідності із Порядком зазначеним категоріям працівників щорічна основна відпустка повної тривалості у перший та наступні роки надається, як правило, у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу, а в окремих випадках, передбачених колективним договором, – в інший канікулярний період.

Особам, які працюють в установі на умовах неповного робочого часу, у тому числі особам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надається щорічна основна відпустка повної тривалості.

Графік надання відпусток педагогічним працівникам складається з урахуванням можливості проведення регулярних консультацій для учнів, складання іспитів.

У разі необхідності санаторно-курортного лікування щорічна основна відпустка або її частина може надаватися протягом навчального року, якщо це передбачено колективним договором.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки», щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:

особам віком до вісімнадцяти років;
інвалідам;
жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам,
піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей
віком до 15 років за відсутності батьків;

дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;

10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим
договором.

Ст. 11 Закону України «Про відпустки» встановлено що, щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового
повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);

2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати
працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2) виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з
законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням
заробітної плати;

настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

Працівники мають право використовувати час відпочинку на свій розсуд, в тому числі і для поїздок за кордон.

Працівникам надається день відпочинку як компенсація за:

за роботу вихідного дня (ст. 72 КЗпП)1;
за роботу у святкові та неробочі дні (ст. 107 КЗпП);
за здачу донором крові (ст. 124 КЗпП).

Слід зазначити, що залучати працівників до роботи у вихідні, святкові та неробочі дні дозволено тільки у виняткових випадках за погодженням з профспілковим органом (ст. 71 КЗпП), а працівників молодше 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей у віці до трьох років (ст. 176 КЗпП) залучати до роботи вихідного дня заборонено.

Чинним законодавством передбачені відпустки без збереження зарплати двох категорій: обов’язкові та за узгодженням сторін.

Обов’язкові відпустки без збереження зарплати надаються працівникові за його бажанням в окремих, установленим законодавством випадках.

Відпустки без збереження зарплати за узгодженням сторін надаються працівникові тільки в тому випадку, якщо підприємство, на якому він працює, згодне надати працівникові таку відпустку.

Але і в тому, і в іншому випадку надання відпустки без збереження зарплати вимагає письмово вираженого бажання (згоди) працівника на те, щоб ця відпустка була йому надана, і рішення про надання такої відпустки, як обов’язкової, так і необов’язкової (за узгодженням сторін) не може бути прийняте роботодавцем в односторонньому порядку.

Випадки, у яких працівникові обов’язково необхідно надавати відпустку без збереження зарплати, передбачені статтею 25 Закону України «Про відпустки»:

матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, – тривалістю до 14 календарних днів;
матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), – не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію “дитина-інвалід підгрупи А” – до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;

3-1) матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території;

4) учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, – тривалістю до 14 календарних днів
щорічно.

Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, -тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, – тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до ЗО календарних днів щорічно;
інвалідам І та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;
працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних -тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, – тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
працівникам для завершення санаторно-курортного лікування – тривалістю, визначеною у медичному висновку;
працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, – тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, -тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;
сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
ветеранам праці – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, -тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;
працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, – тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі.

За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини;

18) працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

Відпустка без збереження зарплати за узгодженням сторін надається будь-якому працівникові, наприклад, з родинних обставин або з інших причин. Тривалість такої відпустки встановлюється за узгодженням між працівником і роботодавцем, але загальна тривалість такої відпустки на рік не може перевищувати 15 календарних днів.

Використання працівником днів відпочинку за раніше відпрацьований час (відгулів) або неоплачуваної відпустки без узгодження з роботодавцем навіть у тому випадку, коли право на такий відгул або таку відпустку і передбачено чинним законодавством, вважається неявкою на роботу без поважних причин (прогул) і може бути основою для накладення на працівника дисциплінарного стягнення в тому числі і звільнення (п. 4 ст. 40 КЗпП).

У випадку ненадання працівникові передбачених чинним законодавством відгулів і неоплачуваних відпусток, або порушення порядку їхнього надання є порушенням умов колективного договору та трудового законодавства і карається штрафом, покладеним на осіб, які представляють власників, уповноважені ними органи, в розмірі від 50 до 100 нмдг (від 850 до 1700 грн.) або позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців (ст. 412 КоАП, (ст. 172 КК)).

Отже, працівники використовують неоплачувану відпустку відповідно до заявленої мети її отримання, а час відпочинку (відгули, щорічну основну та додаткові, соціальні відпустки) мають право використовувати на свій розсуд, в тому числі і для поїздок за кордон.

Голова МК профспілки О.Дзюба