Суди розглядали позов звільненого доцента до університету про скасування наказу в частині звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що його звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а саме: позивач працював понад два місяці після відповідного попередження; звільнення відбулося без урахування відмови у наданні згоди профспілкового органу на звільнення; відповідачем не враховано переважного права позивача на залишення на роботі.
Рішенням профспілкового комітету не надано згоди на розірвання трудового договору з позивачем з підстав невідповідності і неналежності оцінки адміністрації при встановленні переважного права залишення на роботі та визначення працівників з більшою кваліфікацією та продуктивністю праці.
Суди першої та апеляційної інстанцій не знайшли підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.7 ст.43 КзпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Суд першої інстанції визнав необґрунтованим рішення профспілкового комітету, оскільки по кожному доценту кафедри затвердження кількісних показників за кваліфікацією і продуктивністю праці відбувалось на засіданні кафедри, в якому приймав участь і позивач шляхом голосування.
Суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що обґрунтування відмови профспілкового органу у наданні згоди на звільнення позивача не містить посилань на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо підстав та порядку звільнення позивача.
КЦС ВС вирішив задовольнити вимоги звільненого працівника про поновлення на роботі та стягнути на відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
Суд зазначив, що відповідно до статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
ВС вказав, що розглядаючи трудовий спір, суд повинен з’ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
А тому суд зобов’язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення відповідно виключає виникнення такого права.
Суд роз’яснив, що обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).
КЦС визнав такими, що не заслуговують на увагу доводи відповідача, що рішення профспілкового органу є необґрунтованим, оскільки в рішенні зазначено підстави відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем, з відповідним обґрунтуванням порушення відповідачем прав при звільненні.
Суд зауважив, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не у зв’язку з мотивами відмови (постанова від 25.01.2018 у справі № 569/18201/14ц).
