Василь Олександрович Сухомлинський є автором 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок, притч та новел для дітей. Найвідоміша його праця – «Серце віддаю дітям», перекладена на 30 мов світу, її перевидавали 54 рази. Загалом твори В.О. Сухомлинського видано 53-ма мовами світу накладом майже 15 млн. примірників. Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків.
Педагог вважав, що перед кожною дитиною, навіть найважчою, вчитель повинен відкрити ті сфери, де вона зможе досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Тому й створив «Азбуку моралі», котра вчила осягати суть добра і зла, честі й безчестя, азбука стала засобом подолання емоційної необхідності відкривати здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої людини.
- Негідно добувати свої благополуччя, радощі, втіху, спокій за рахунок утисків, невлаштованості, горя, хвилювання іншої людини.Не давай себе скривдити, але й інших не кривдь…
Ми прагнемо до того, щоб у дитячому колективі панувала гармонія благополуччя, радості, щастя. Благополуччя однієї дитини не повинно обмежувати благополуччя іншої.
- Негідно залишати товариша в біді, небезпеці, проходити байдуже повз чуже горе, страждання.Моральна глухота і сліпота, здерев’яніння серця — одна з найогидніших вад. Відчуття чужої біди і розуміння того, що залишитися осторонь від цієї біди бридко і гидко, — одна з основних ліній всієї виховної роботи.
- Негідно користуватися результатами праці інших, ховатися за чужу спину.Це сфера дуже тонких духовних стосунків. Бути трудівником — честь, бути дармоїдом — безчестя. Виховання такого погляду ми вважаємо осередком переконань, на основі яких формується громадянин.
Дуже важливо, щоб першим здивуванням, першим одкровенням, яке переживе людина, була думка: це зробив я, своїми власними зусиллями, цього досяг я своїм розумом.
- Негідно бути боязким, розслабленим; ганебно виявляти нерішучість, відступати перед небезпекою, нити.Боязкість і нерішучість породжують боягузство, підлість, зрадництво. Хоробрість і відвага — джерела мудрості. Там, де небезпечно, я повинен бути першим — таке моральне правило наш педагогічний колектив прагне зробити нормою поведінки.
Я переконаний, що тільки у хоробрісті та відвазі людина по – справжньому висловлює і пізнає сама себе.
- Негідно давати волю потребам і пристрастям, що ніби вийшли з-під контролю людського духу.Тобі хочеться їсти або пити, відпочити або погрітися біля вогнища — цього потребує твоє тіло, але не забувай, що ти — людина! Задовольняючи свої потреби, ти повинен проявляти благородство, стриманість, витримку. Це не тільки скромність. Це щось вище і значніше: владарюючи над своїми потребами і пристрастями, ти підносиш свою духовну суть.
- Негідно мовчати, коли твоє слово — це чесність, благородство і мужність, а мовчання — легкодухість і підлість.Негідно говорити, коли твоє мовчання — чесність, благородство й мужність, а слово — легкодухість, підлість і навіть зрада. Як багато говорить про гідність людини, її уміння бути мудрим володарем слова, майстром, що володіє цим тонким людським інструментом!
- Негідно справжньої людини не тільки обманювати, лицемірити, плазувати, пристосовуватися під чиюсь волю, але й не мати власного погляду, втратити своє обличчя.Огидно гидко нашіптувати. Нашіптувати, обмовляти товариша — рівнозначно пострілу в спину.
Тут ми вступаємо в сферу дуже тонких людських стосунків, благородство і чистота яких багато в чому визначають моральний погляд людини на все життя.
Щоб виховувати мужність слова і мужність мовчання, вихователю самому треба бути шляхетним і мужнім.
Треба вміти поважати власний погляд, переконання маленької людини, особливо підлітка, навіть тоді, коли не все у його поведінці, здається, нам зрозумілим і виправданим.
- Негідно легковажно кидатися словами, давати нездійсненні обіцянки. Одну з дуже тонких граней людського характеру, яку відточує вихователь, я бачу в тому, щоб вихованець був особистістю кристально чистого і твердого слова.
Для цього необхідно виховання в юній душі того, що я назвав би благородством волі. З малих років людину треба вчити ставити перед собою цілі, спрямовані на самовиховання, самовдосконалення.
Нехай ця мета спочатку буде, здавалось б, незначною; але людина не повинна жити даремно; нею має рухати прагнення; досягнення мети хай приносить їй радість і гордість.
- Негідна надмірна жалісливість до самого себе, як і безжальне ставлення, байдужість до іншої людини.Негідне надмірне перебільшення особистих кривд, горя, страждання. Негідна слізливість. Людину прикрашає витримка. Сльози, які розраховані на те, щоб викликати жалість близьких, не тільки принижують людину, а й послаблюють її здатність до самовиховання витримкою, благородством волі.
- Негідно пиячити і переїдати. Алкоголь і людина так само несумісні, як розпуста і вірність. Алкоголь затуманює свідомість і звільняє інстинкт, зводячи людину до тваринного стану. Я вважаю, лише важливою місією школи затвердити в юній душі презирство до цієї мерзоти.
Найголовніше в цій виховній роботі — багатство духовних інтересів, людська гордість мислителя.
Найбільшим щастям, розкішшю, насолодою для дитини, особливо для підлітка, юнака повинно бути спілкування з гарною книгою, читання, мислення.
Презирство до затуманення свідомості виховується також тонким розумінням і відчуттям прекрасного в природі, в мистецтві, в людських стосунках.
Наш ідеал — краса повинна стати мірилом власної гідності, щоб насолода і краса злилися воєдино. Чим тонше розуміння і відчуття прекрасного, тим глибше відраза до всього грубого і тваринного.