Мінсоцполітики (лист від 14.04.2017 № 8185/0/2-17/13) нагадує, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу (ст. 5-1 Кодексу законів про працю України; КЗпП). При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи (ч. 2 ст. 24 КЗпП). Дізнайтеся, чи можна оформити виконання сумісником додаткової роботи за суміщенням При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачене законодавством (ст. 25 КЗпП). Працівник, який працевлаштовується на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт (п. 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінфіну, Мін’юсту від 28.06.1993 № 43). На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуть тільки за місцем основної роботи (п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці. Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58). Роботу за сумісництвом в трудовій книжці зазначають окремим рядком власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи за бажанням працівника. Роботодавець не має права відмовити працівникові в прийомі на роботу за сумісництвом у зв’язку з відсутністю в нього інформації про наявність у працівника основного місця роботи. Така відмова роботодавця є порушенням законодавства про працю. Відповідальність роботодавця за порушення законодавства про працю визначена статтею 265 КЗпП і статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Мінсоцполітики наголошує, якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплату проводять відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП, як про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9).
