Головам ППО
Міська організація профспілки працівників освіти і науки України міста Кропивницького надає інформацію про компенсації та відповідальність роботодавця за порушення умов оплати праці працівникам.
| Право працівника на оплату праці Конституцією України передбачено, що до основних прав людини і громадянина належить право на оплату праці (отримання заробітної плати), не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. № 108/95-ВР (далі — Закон № 108) заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. З метою оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До нього включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. У формах статистичних звітів відображаються нарахування працівникам підприємства відповідно до розрахунково-платіжних документів незалежно від терміну їхніх фактичних виплат. Зазначені суми наводяться до утримання єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ), податку на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) та — військового збору (далі — ВЗ). Відповідно до ст. 22 Закону № 108 роботодавці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови найманих працівників, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. На сьогодні заробітна плата працівників підприємств, установ, організацій (підприємство) на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов’язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. Виплата заробітної плати: строки та періодичність Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з представниками трудового колективу, але не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Першою половиною місяця вважається 15 календарних днів. Отже, заробітна плата за першу половину місяця (15 календарних днів) має виплачуватись в період з 16 по 22 число, а за другу — з 1 по 7 число. Конкретні дні і строки виплати заробітної плати повинні встановлюватись в колективному договорі зазначенням чисел, які, як правило, є однаковими для всіх місяців (3 і 18; 4 і 19 тощо). Строки можуть встановлюватися і коротші, ніж передбачено ч. 1 ст. 115 КЗпП. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Процентне співвідношення авансу і нарахованої заробітної плати законодавством не регламентовано. Підприємства самостійно встановлюють це співвідношення в колективному договорі. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника (його заява) виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків (на картку), поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Банк не має права перераховувати заробітну плату на картковий рахунок без згоди клієнта.
Актуальною проблемою сьогодення є «зарплата у конвертах». Як правило роботодавці виплачують частину заробітної плати офіційно, утримуючи з неї ЄСВ, ПДФО та ВЗ. З іншої частини («неофіційної») відповідні утримання не проводяться, тим самим працівник позбавляється можливості на отримання більшої за мінімальний розмір пенсії та інших соціальних виплат. Саме ця частина і виплачується «у конверті» — як готівкою, так і у безготівковій формі із застосуванням банківських карток. У такому випадку роботодавці в призначенні платежу не вказують, що це заробітна плата, натомість зазначають — «поповнення рахунка», «переказ рахунка» тощо. Систематичне (не менше 3 разів протягом календарного року) перерахування податковим агентом (роботодавцем) грошових коштів працівникам із формулюванням призначення переказу «поповнення рахунку», «переказ рахунку» тощо може бути розцінено органами досудового слідства як виплата заробітної плати. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть залежати від здійснення інших платежів та їх черговості, оскільки відповідно ч. 5 ст. 97 КЗпП оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов’язань щодо оплати праці. При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника відповідно до ст. 110 КЗпП про такі дані:
Роботодавець (податковий агент), який нараховує (виплачує, надає) заробітну плату (оподатковуваний дохід) на користь найманого працівника, зобов’язаний утримувати ПДФО із суми такого доходу за його рахунок. Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пп. 167.2–167.5 цієї статті), у т. ч., але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Згідно з підп. 168.1.2 ПКУ ПДФО сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати зарплати (оподатковуваного доходу) єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату зарплати (доходу) лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування ПДФО до бюджету. Компенсація працівнику втрати заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-III (далі — Закон № 2050) підприємства всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію працівникам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Зазначена компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, а саме заробітну плату (грошове забезпечення). Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі — Порядок № 159) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів — ЄСВ, ПДФО та ВЗ) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати заробітної плати. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Державною службою статистики України. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Компенсація працівнику втрати заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, зокрема:
Відмова роботодавця від виплати компенсації може бути оскаржена працівником у судовому порядку. При цьому слід зазначити, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Відповідальність Юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю, за порушення правил нарахування, утримання та сплати податків під час виплати заробітної плати несуть матеріальну (фінансову) відповідальність у вигляді штрафу.
За порушення законодавства про оплату праці роботодавець (його посадові особи) притягаються до дисциплінарної (у вигляді оголошення догани або звільнення з посади), адміністративної або кримінальної відповідальності.
| |||||||||||||||||||||||||
Голова МК профспілки О. Дзюба
