Головам ППО
Міська організація профспілки працівників освіти і науки України міста Кропивницького надає інформацію щодо права одинокої матері на додаткову відпустку та порядок її надання.
На сьогодні досить актуальною залишається тема надання додаткової відпустки жінці, яка має статус «одинока мати» та компенсація такої відпустки у разі звільнення. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері у лікувальному закладі), а також особі, яка під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. При цьому встановлено, що чіткого визначення поняття «одинока мати», законодавство не містить, заміняючи його характеристиками, необхідними для надання тих чи інших прав або пільг. Так, у ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», поняття «одинока мати» опосередковано розкриваються наступним чином. Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини. Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю». Якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі смерті одного з батьків зареєстрували шлюб, то за ними зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися чи були усиновлені до шлюбу, якщо такі діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається. Відповідно до ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку. За таких умов, слід дійти висновку про те, що «одинока мати», — це особа, що має дитину, у свідоцтві про народження якої відсутній запис про батька або запис про батька проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері дитини. Ця теза зазнала розвитку у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» від 27.12.2001 р. № 1751, відповідно до п. 35 якої, для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу соціального захисту населення подаються такі документи: 1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі — декларація); 3) довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру; 4) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або виданий компетентним органом іноземної держави документ про народження, в якому відсутні відомості про батька, за умови легалізації такого документа в установленому законодавством порядку; 5) копія свідоцтва про народження дитини. У постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9, одинокою матір’ю була визнана «жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, або вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама». За цим визначенням поняття «одинокої матері» включає поняття «інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама». Тобто для визнання «іншої жінки» одинокою потрібно дві ознаки: вона сама і виховує, і утримує дитину. Слід зазначити також, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 13.06.2018 р. у справі № № 822/2446/17 вказав, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні два факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір’ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. Натомість, після набрання чинності Законом України «Про відпустки» таке визначення одинокої матері застосовуватись не може, оскільки в п. 5 ч. 12 ст. 10 цього Закону визначено поняття одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька. Це означає, що одинокою матір’ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена). Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька. Питання виховання батьками дитини визначено Сімейним кодексом України. Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Як передбачено ст. 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав. З урахуванням зазначеного для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред’явлені, наприклад, ухвала суду на підставі клопотання слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі батька у вихованні дитини тощо. Наявність відомостей про те, що дитина проживає разом з матір’ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні. Розглянемо питання тривалості такої відпустки та підстави для її надання. Наприклад, якщо жінка має двох дітей, кожному з яких до 15 років, або одинока мати виховує дитину без батька, або жінка виховує дитину-інваліда, або батько виховує дитину без матері. У кожному із цих випадків є одна підстава для надання додаткової відпустки та її тривалість становить 10 календарних днів. Якщо ж, наприклад, одинока мати виховує двох дітей віком до 15 років, то в неї дві підстави для отримання додаткової відпустки (статус одинокої матері і наявність двох дітей), те ж саме стосується і одинокого батька. Якщо підстав більше однієї, тоді тривалість відпустки становитиме 17 календарних днів. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Відповідно норми статті 20 Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка може бути перенесена на інший період. За ініціативою роботодавця відпустку можна перенести у зв’язку з виробничою необхідністю — але тільки з письмового дозволу співробітниці. Слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства, додаткова відпустка на дітей не впливає на тривалість основної щорічної відпустки або інших відпусток. Ця відпустка надається додатково, незалежно від кількості днів щорічних відпусток, передбачених Законом України «Про відпустки», а також іншими законами і нормативно-правовими актами. Слід зауважити, що така відпустка надається незалежно від стажу роботи на підприємстві. Законодавством не передбачено строк давності, після якого працівники, що мають дітей, втрачають право на додаткову соціальну відпустку. Також звертаємо увагу, що додаткова соціальна відпустка тривалістю від 10 до 17 календарних днів передбачена з 01.01.2010, раніше тривалість такої відпустки становила від 7 до 14 календарних днів. Отже, якщо співробітниця (співробітник), які своєчасно не скористалася «дитячою» відпусткою, а зараз бажають використати ці дні в поточному році, можуть її використати з урахуванням її тривалості 7 або 14 календарних днів (в залежності від кількості підстав) до 2010 року, після 01.01.2010 — тривалістю 10 або 17 календарних днів. Крім того, інформуємо, що всі невикористані дні додаткової соціальної відпустки на дітей підлягають компенсації. При компенсації слід також враховувати тривалість відпустки з 01.01.2010 та до внесення змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 13.08.2020 р. у справі № 808/610/18, зазначив, оскільки відповідачем не надавалася позивачу додаткова соціальна відпустка як одинокій матері, то враховуючи положення частини сьомої статті 20 Закону України «Про відпустки», вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період. Отже, у зв’язку зі звільненням позивача компенсація за 30 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки підлягає виплаті, а позовні вимоги про стягнення компенсації є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Що стосується поділу такої відпустки, слід зазначити, що відпустку на дітей допустимо ділити на частини за підставами. Тобто, якщо є декілька підстав, то спочатку можна надати відпустку за однією (наприклад, тривалістю 10 календарних днів), а через деякий час — за іншою підставою (наприклад, тривалістю 7 календарних днів); не можна надавати частинами, якщо є тільки одна підстава для її надання. Для підтвердження права на таку відпустку працівник (працівниця) маю надати роботодавцю будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька (матері) у вихованні дитини. Крім зазначених вище документів, підтвердженням відсутності участі батька (матері) у вихованні дитини може бути акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, а також довідка зі школи про те, що батько (мати) не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах), тощо. Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід подати розлученим жінці (чоловіку), котрі виховують дитину без батька матері), для отримання додаткової соціальної відпустки. Проте, розлучені жінка (чоловік), які дійсно виховують самі дитину (без батька, без матері), для отримання додаткової соціальної відпустки мають надати копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько (мати) не беруть участі у вихованні дитини. Отже, якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, тобто не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини, або запис про батька зроблено в установленому порядку за її вказівкою, або вдова, то вона має право на вищезазначену відпустку. Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, жінці, яка виховує дитину без батька, в тому числі жінці, яка народила дитину, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, і при цьому батько визнав дитину, та жінці, яка вийшла заміж, але її дитину новим чоловіком не усиновлено, оскільки батько у дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у вихованні. Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред’явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Отже, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Враховуючи те, що додаткова соціальна відпустка надається один раз протягом календарного року і за цей час статус одинокої матері може змінитися, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік. Отже, якщо жінкою буде надано будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини, то вона матиме право на зазначену відпустку за підставою «одинока мати».
Голова МК профспілки О. Дзюба |