Лист 25.01.2024 № 28 Міська організація профспілки працівників освіти і науки України міста Кропивницького надає інформацію видавництва «КАДРОВИК.UA» про оплачувану відпустку без оплати.

           Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 р. № 3494-IX внесено зміни до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136). Запрацювали вони з 24.12.2023.

Серед іншого законодавці підкоригували механізм надання відпусток під час воєнного стану, визначений ст. 12 Закону № 2136. Розглянемо, що отримали в результаті.

Щорічна основна відпустка

Як і раніше, абзацом першим ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 встановлено право роботодавця на період воєнного стану обмежити щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні за поточний робочий рік.

Таким чином, якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника понад 24 календарних дні за поточний робочий рік, роботодавець може або надати її в повному обсязі, або за необхідності обмежити таку відпустку 24 календарними днями на час воєнного стану. Тут рішення за роботодавцем.

Припустимо, що роботодавець приймає рішення обмежити. Що буде з «вершком», тобто з частиною щорічної відпустки за поточний робочий рік, яка перевищує 24 календарних дні? Думаємо, що відповідь на це запитання навряд чи порадує працівників. Бо з цим «вершком» все стало набагато сумніше, ніж було до 24.12.2023.

Наразі в абзаці другому ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 зазначено таке: Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних під час дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після завершення воєнного стану. При цьому за загальним правилом за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

А щоб ця норма могла працювати після завершення воєнного стану, у п. 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136 прописали, що речення, яке ми навели в рамці, втрачає чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану. Тобто по факту маємо обмеження прав і свобод громадян після завершення воєнного стану, що суперечить ст. 64 Конституції України. Проте, схоже, що наших законотворців це не хвилює.

Виняток із загального правила, наведеного вище, встановлено для керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників. За такими працівниками заміна оплачуваної відпустки на неоплачувану не проводиться (абзац четвертий ч. 1 ст. 12 Закону № 2136).

Підсумуємо. Якщо звичайний працівник має право на щорічну основну відпустку тривалістю більш ніж 24 календарних дні за поточний робочий рік, наприклад 31 календарний день, роботодавець може:

• варіант 1 — надати її в повному обсязі. І воєнний стан не є перешкодою для цього;
• варіант 2 — прийняти рішення обмежити щорічну основну відпустку за поточний робочий рік 24 календарними днями на час воєнного стану.

Якщо приймається рішення обмежити відпустку, то невикористана частина (в прикладі — 7 календарних днів (31 – 24)) переноситься на період після завершення воєнного стану. При цьому роботодавець при їх наданні зможе:

• варіант 1 — нарахувати за такі дні відпускні в загальному порядку;
• варіант 2 — надати такі дні без оплати.

Приймати рішення про обмеження днів відпустки та неоплату невикористаних днів, які будуть надаватися після закінчення воєнного стану, щодо окремих працівників не можна. Усі працівники повинні бути у рівних умовах (ст. 2¹ КЗпП). Інакше Держпраці може побачити у діях роботодавця дискримінацію окремих осіб, що є порушенням трудового законодавства.

Крім того, зазначимо: на наш погляд, надання частини щорічної основної відпустки без оплати не повинно призводити до зміни виду відпустки зі щорічної основної на відпустку без збереження зарплати.

Працівнику все ще надаватиметься саме щорічна основна відпустка (а точніше, її частина) за відповідний робочий рік, хоч і без збереження зарплати. При цьому відмовитися від безоплатної частини щорічної відпустки працівник не зможе.

Майте на увазі, що у наведених нормах йдеться про щорічну основну відпустку за поточний робочий рік. Що стосується невикористаних днів щорічної відпустки за минули робочі роки, то у період дії воєнного стану роботодавець може (проте не зобов’язаний!) відмовити працівнику в їх наданні. Якщо роботодавець приймає рішення про відмову, то такими відпустками працівники зможуть скористатися після закінчення воєнного стану. Але тут виникає багато питань з оплатою таких невикористаних днів, адже їх частина припадає вже на воєнний час. Тому щодо окремих конкретних ситуацій, можливо, знадобляться роз’яснення Мінекономіки.

Також звертаємо увагу на те, що законодавець розширив перелік випадків, коли роботодавець у період дії воєнного стану може відмовити працівнику у наданні щорічної відпустки. Така відмова можлива, якщо працівник залучений до виконання:

• робіт на об’єктах критичної інфраструктури;
• (нове!) робіт з виробництва товарів оборонного призначення;
• (нове!) мобілізаційного завдання (замовлення).

Інші види оплачуваних відпусток

Наразі в абзаці третьому ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 зазначено таке: у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

Зазначені положення не застосовуються до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.

Інші оплачувані відпустки, про які йдеться у наведеній нормі, можуть надаватися за робочий рік (щорічна додаткова відпустка) або ж за календарний (відпустка на дітей, відпустка учасникам бойових дій). Крім того, є ще відпустки, право на отримання яких прив’язане до певної події, наприклад, відпустка при народженні дитини, навчальна відпустка тощо.

Якщо роботодавець на підставі графіка відпусток чи заяви працівника надає таку відпустку відповідного виду за поточний робочий чи календарний рік, то він може:

• варіант 1 — надати її та оплатити за мирними правилами;
• варіант 2 — прийняти рішення про надання такої відпустки без збереження зарплати. Тобто вид відпустки зберігається, але відпускні за період такої відпустки не нараховуються.

Аналогічна ситуація з відпустками, що надаються у зв’язку з подією, яка виникла в поточному році. Тож якщо роботодавець їх надає, то у нього з’являється можливість застосувати один з двох наведених вище варіантів.

Частиною 2 ст. 12 Закону № 2136 надано право роботодавцеві у період дії воєнного стану відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Якщо роботодавець відповідно до наведеної норми відмовляє в наданні певного виду відпустки (крім щорічної основної, щодо якої працюють інші правила), то, на наш погляд, повинні «вмикатися» положення абзацу третього ч. 1 ст. 12 Закону № 2136, відповідно до яких невикористані дні переносяться на період після завершення воєнного стану. При цьому, як і в попередній ситуації, роботодавець має право за своїм рішенням надавати дні такої «іншої» перенесеної відпустки без оплати.

Тепер щодо оплачуваних відпусток, які надаються у зв’язку з виникненням певної події (відпустка при народженні дитини, творча відпустка, навчальна відпустка). Якщо читати новий абзац третій ч. 1 ст. 12 Закону № 2136 буквально, то у разі відмови в їх наданні ці відпустки також повинні переноситися на післявоєнний час. Але це безглуздя. Отже, потрібні роз’яснення Мінекономіки.

Знову таки, щоб норму про надання оплачуваних відпусток без оплати можна було застосовувати після завершення воєнного стану, відповідну умову прописали в п. 3 Розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136. Така норма втратить чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану.

А що з невикористаними відпустками на дітей за попередні довоєнні роки? Чіткої відповіді на це запитання в Законі № 2136 ви не знайдете. Тож без роз’яснень Мінекономіки тут не обійтися.

Якщо працівник звільняється

Частиною 1 ст. 12 Закону № 2136 визначено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР. Компенсації при звільненні підлягають всі не використані працівником дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки на дітей.

При цьому ні в Законі про відпустки, ні в Законі № 2136 не зазначено, що не потрібно компенсувати грошима дні відпусток, які роботодавець планував надавати без оплати.

Висновки

• Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, невикористані під час воєнного стану дні такої відпустки переносяться на період після завершення воєнного стану і можуть бути надані без оплати.
• У період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати.