Головам ППО
Міська організація профспілки працівників освіти і науки України міста Кропивницького надає роз’яснення щодо звільнення у зв’язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці – практика Верховного Суду.
Позивач зазначала, що її звільнення фактично відбулось у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників (ст. 40 ч.1 п. 1 КЗпП України), а відповідач незаконно її звільнив за ч. 6 ст. 36 КЗпП України.
Позивач працювала провідним юрисконсультом підприємства. Директор запропонував виключити посади «провідного юрисконсульта» (1 од.) і «юрисконсульта» (0,5 од.) та включити посаду «юрисконсульта» (1 од.). Голова профкому не надав згоди на заплановані звільнення юрисконсультів та зауважив, що позивач є членом виборного профспілкового органу – профспілкового комітету та згідно зі ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 252 КЗпП України, не може бути звільнена з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу, членом якого вона є.
Згодом відповідач видав наказ «Про зміни істотних умов праці», яким виключено посади юрисконсультів та провів засідання комісії з розгляду питань розірвання трудових договорів по ініціативі адміністрації та по соціальному захисту працівників, на якому позивачу повідомили про скорочення її посади. Позивачу запропонували отримати копії вакантних посад, але ні наказу про зміни в організації виробництва та праці, ні попередньої згоди виборного органу не було надано.
Особа покликалась на те, що незважаючи на ненадання згоди профспілковою організацією відповідач в порушення вимог законодавства видав наказ про її звільнення, у зв’язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП України).
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суд зазначив, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв’язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Суд дійшов висновку, що при звільненні позивача не було допущено порушень вимог трудового законодавства та трудових прав позивача, оскільки на підприємстві дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, що мало своїм наслідком зміну істотних умов праці позивача, зміна назви посади, посадового окладу, режиму роботи; відповідачем було дотримано норми ч.3 ст.32 КЗпП України в частині попередження позивача не пізніше, ніж за два місяці про зміну істотних умов праці; зміна умов трудового договору щодо члена виборного профспілкового органу погоджувалось відповідно до положень ч.2ст.252 КЗпП України; позивач не погодилась на переведення її на іншу посаду, про що в матеріалах справи маються докази її відмови від переліку запропонованих посад.
Суд відхилив посилання позивача, що вона фактично була звільнена у зв’язку зі скороченням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки на підприємстві відбулась зміна істотних умов праці.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, визнав доводи представника позивача щодо того, що на підприємстві мало місце скорочення штату, а не зміна істотних умов безпідставними, оскільки запропонована особі посада юрисконсульта передбачала продовження роботи за цією ж спеціальністю та кваліфікацією в нових умовах, які передбачали зміну назви посади, розміру посадового окладу та зменшення обсягу роботи.
КЦС ВС скасував судові рішення та справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що дійшовши висновку про застосування до спірних правовідносин пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України суди першої та апеляційної інстанцій належним чином обставини справи не з’ясували та не надали належну оцінку доказам у справі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 32 КЗпП України у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
ВС зауважив, що дійшовши висновку, що на підприємстві відбулись зміни істотних умов праці позивача, а саме: зміна назви посади, посадового окладу та режиму роботи, суди не взяли до уваги, що посада «провідного юрисконсульта», яку обіймала позивач, фактично була ліквідована.
При зміні істотних умов праці, посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору – розмір оплати праці, тривалість робочого часу, режим роботи тощо.
А зміни в організації виробництва і праці, наслідком яких є скорочення штату або чисельності працівників означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться із штатного розпису (постанова від 05.09.2018 у справі № 641/397/17).
Голова МК профспілки О. Дзюба