Головам ППО
Міська організація профспілки працівників освіти і науки України міста Кропивницького надає інформацію щодо правил надання та оформлення відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін.
Правила надання відпусток суттєво змінилися з 24 грудня 2023 року. Ці зміни стосуються, зокрема, правил надання відпусток без збереження заробітної плати.
Правила надання відпусток без збереження заробітної плати визначені ст. 25, 26 Закону № 504. А у період дії воєнного стану також слід враховувати норми ч. 3, 4 ст. 12 Закону № 2136.
У ці закони було внесено зміни Законом № 3494, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року. Запам’ятайте цю дату, адже деякі моменти щодо відпусток будуть поділятися на два періоди – до цієї дати та після неї (про це ми розповімо нижче).
Правила надання відпусток
Відпустки без збереження зарплати поділяються на два види:
- Обов’язкові (тобто ті, які роботодавець зобов’язаний надати працівнику за його вимогою). Це відпустки, які надаються на підставі ст. 25 Закону № 504 та ч. 4 ст. 12 Закону № 2136, якщо у працівника є відповідні підстави, передбачені цими нормами.
- За угодою сторін. Для надання цієї відпустки роботодавець і працівник мають дійти згоди. Якщо роботодавець не має можливості або бажання надавати цю відпустку, він має право відмовити працівнику у її наданні. Відпустка надається на підставі ст. 26 Закону № 504 та ч. 3 ст. 12 Закону № 2136.
Тривалість відпусток
Тривалість відпустки залежить від підстав для її надання. Зараз є три норми, які передбачають правила щодо тривалості відпусток без збереження зарплати за угодою сторін в залежності від підстав їх надання.
- Відпустка за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше ніж 30 календарних днів на рік (ч. 1 ст. 26 Закону № 504). Нагадуємо, що до змін, передбачених Законом № 3494, така відпустка могла надаватися не більше ніж 15 календарних днів на рік.
- На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного або іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження вищезазначеним строком (30 календарних днів). Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін (ч. 2 ст. 26 Закону № 504).
- Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строком, встановленим ч. 1 ст. 26 Закону № 504 (ч. 3 ст. 12 Закону № 2136).
Отже, визначаючи тривалість відпустки, слід виходити з цих норм і конкретних обставин. Наприклад, якщо необхідно надати працівнику відпустку тривалістю більше ніж 30 календарних днів, то таку відпустку слід надавати у зв’язку з воєнним станом на підставі ч. 3 ст. 12 Закону № 2136, а не у зв’язку із сімейними обставинами.
Стаж для щорічної основної відпустки
Зараз період всіх відпусток без збереження зарплати на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного або іншого характеру не зараховуються у період, який дає право на щорічну відпустку.
Правила обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, визначені ст. 9 Закону № 504. Отже, у п. 4 ч. 1 цієї статті вказано, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25, 26 Закону № 504. Але в ст. 26 Закону № 504 було внесено зміни Законом № 3494, і після набрання його чинності в ч. 4 ст. 26 Закону № 504 чітко зазначено: час перебування у відпустках, зазначених у ч. 1, 3 ст. 26 Закону № 504, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону № 504.
Тож на підставі ч. 4 ст. 26 Закону № 504 з 24.12.2023 час відпустки у зв’язку із сімейними обставинами та у зв’язку з форс-мажором не включається до відпускного стажу, як не включається й період неоплачуваної відпустки через воєнний стан.
Щодо відпустки у зв’язку з воєнним станом, то час цієї відпустки теж не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку на підставі ч. 3 ст. 12 Закону № 2136. Цей період також не зараховується до відпусткового стажу, починаючи з 24 грудня 2023 року, адже з цієї дати внесені відповідні зміни Законом № 3494 до ч. 3 ст. 12 Закону № 2136.
Нюанси перехідного періоду для відпусткового стажу
Період відпустки без збереження зарплати не зараховується у відпускний стаж для щорічної основної відпустки з 24 грудня 2023 року. Тож слід ураховувати, якщо відпустка «за свій рахунок» була використана працівником до цієї дати, то цей період до стажу зараховується.
Але зараз дуже часто працівники знаходяться в тривалих відпустках без збереження зарплати, які почалися ще до 24 грудня 2023 року, а закінчилися після цієї дати. Як розраховувати відпустковий стаж у цьому випадку? Розглянемо на прикладі.
Приклад. На період з 01.12.2023 по 31.01.2024 працівнику надана відпустка без збереження заробітної плати у зв’язку з воєнним станом. Стаж для надання щорічної основної відпустки розраховується наступним чином:
- період з 01.12.2023 по 23.12.2023 (включно) зараховується в стаж;
- період з 24.12.2023 по 31.01.2024 (включно) не зараховується в стаж.
Стаж для щорічної додаткової щорічної відпустки
Зважаючи на приписи ч. 2 ст. 10 Закону № 504, періоди відпустки без збереження зарплати не включаються в стаж для надання щорічної додаткової відпустки. Такі відпустки надаються працівникам на підставі ст. 7, 8 Закону № 504.
Мова йде про додаткові щорічні відпустки:
- за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці;
- за особливий характер праці.
І в цьому випадку немає значення підстава для надання відпустки без збереження зарплати, а також період її надання. Цей період не зараховувався до стажу для надання щорічної додаткової відпустки і до 24 грудня 2023 року, та й не зараховується зараз.
Відправляти у відпустку «за свій рахунок» примусово не можна
Роботодавцю слід пам’ятати, що для надання відпустки без збереження заробітної плати має бути взаємне бажання. Тож насильно примушувати працівника йти у безоплатну відпустку роботодавець не має права.
Роз’яснення Мінсоцполітики з цього питання можна знайти у листі від 19.09.2013 № 416/13/116-13. У ньому зазначено, що відпустки без збереження зарплати надаються лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця. Отже, примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця.
Голова МК профспілки Олександр ДЗЮБА
