Лист 16.11.2023 № 350/1 Міська організація профспілки працівників освіти і науки України міста Кропивницького надає інформацію идавництва «ЛІГА: БІЗНЕС» про матеріальну відповідальність роботодавця у трудових відносинах.

Одним із актуальних та важливих правових питань, які стосуються кожного, є питання матеріальної відповідальності роботодавця у трудових відносинах. Актуальність та важливість теми обумовлено тим, що законодавство та юридична наука більшість уваги приділяють матеріальній відповідальності працівників перед роботодавцем, який є об’єктивно «сильнішою» стороною в трудових правовідносинах.

Актуальність питання та загальні положення

Матеріальна відповідальність як один видів юридичної відповідальності становить собою обов’язок однієї сторони трудового договору — працівника або роботодавця (власника чи уповноваженого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі й порядку. Матеріальній відповідальності властиві усі ознаки юридичної відповідальності. Суб’єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник і роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа), з яким він перебуває в трудових правовідносинах.

Чинне трудове законодавство не визначає підстав та умов настання матеріальної відповідальності роботодавця, а лише вказує у Кодексі законів про працю України (далі — КЗпП) випадки настання відповідальності роботодавця.

Загалом, матеріальну відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові, можна визначити як обов’язок роботодавця відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх трудових обов’язків за трудовим договором та/або чинним законодавством, у розмірі і порядку, передбаченому чинним законодавством та/або трудовим договором.

З аналізу чинного законодавства України та судової практики можна виділити випадки матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником у трудових правовідносинах. Зокрема, роботодавець відшкодовує працівникові шкоду, заподіяну:

• незаконним звільненням з роботи;
• незаконним переведенням на іншу роботу;
• незаконним відстороненням від роботи;
• неможливістю вступу на іншу роботу у разі неправильного формулювання причини звільнення у трудовій книжці;
• затримкою видачі трудової книжки при звільненні;
• затримкою розрахунку при звільненні;
• затримкою виконання рішення або постанови про поновлення на роботі при незаконному звільненні чи переведенні;
• незаконною відмовою у прийнятті на роботу;
• порчою, знищенням або пропажою особистих речей під час роботи; завдання іншої майнової шкоди майну працівника;
• видачею документів про роботу і заробітну плату, що містять неправильні відомості, або затримкою їх видачі;
• іншими порушеннями своїх обов’язків у трудовому правовідношенні.

Варто звернути увагу на те, що відповідальність сторін (а отже в тому числі й роботодавця) визначаються контрактом, який є різновидом трудового договору, згідно положень статті 21 КЗпП. Так само, власне і в звичайному трудовому договорі варто передбачати положення про відповідальність сторін, зокрема і роботодавця.

Загалом треба розуміти, що в трудовому договорі, як і в будь-якому іншому договорі, не може одна сторона мати лише права, а інша лише обов’язки. Комплекс прав і обов’язків, а отже і відповідальності, має бути пропорційним та забезпечувати відносну рівність сторін та справедливість правовідносин. Тому працівникові варто звертати увагу на положення трудового договору в частині відповідальності роботодавця перед укладенням відповідного договору.

КЗпП містить ряд системно непоєднаних положень про відповідальність роботодавця.

Зокрема, стаття 49⁶ КЗпП до істотних (обов’язкових) умов трудового договору в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин, відносить зокрема, відповідальність роботодавця за порушення строків виплати заробітної плати, що передбачає визначення у трудовому договорі розміру компенсації (у процентному відношенні до розміру заробітної плати (тарифної ставки або окладу (посадового окладу), яка сплачується роботодавцем працівнику за кожний день затримки виплати заробітної плати.

Стаття 252⁸ КЗпП врегульовує відповідальність роботодавця перед бригадою працівників. Зокрема, роботодавець несе відповідальність перед бригадою за створення нормальних умов для високопродуктивної праці (надання роботи, забезпечення справного стану механізмів та устаткування, технічною документацією, матеріалами та інструментами, енергією, створення безпечних і здорових умов праці). При невиконанні бригадою виробничих показників з вини роботодавця за бригадою зберігається фонд оплати праці, розрахований за тарифними ставками. Службові особи, винні у порушенні обов’язків роботодавця перед бригадою, притягаються до дисциплінарної відповідальності, а за зайві грошові виплати бригади — також до матеріальної відповідальності перед підприємством у порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Важливим правилом є те, що на роботодавця покладається обов’язок виплати працівникові середнього заробітку за період вимушеного прогулу (невиконання трудової функції з вини роботодавця).

Також, треба знати, що за затримку розрахунку при звільненні працівника, при відсутності спору про розмір розрахунку, роботодавець несе відповідальність у вигляді обов’язку виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За наявності спору — розмір відповідальності вирішується разом з вирішенням спору, при цьому не може перевищувати середнього заробітку за шість місяців.

Крім того, положення статті 237¹ КЗпП передбачають випадки відшкодування роботодавцем моральної шкоди завданої працівникові. Зокрема, роботодавець здійснює відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тож, матеріальна шкода, яку роботодавець відшкодовує працівникові, може складатися з двох частин: матеріальної шкоди майнового та немайнового характеру.

Разом з тим, відповідно до статті 265 КЗпП, роботодавці несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

• фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків — у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої — третьої груп, застосовується попередження;
• вчинення порушення повторно протягом двох років з дня виявлення порушення — у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;
• порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
• недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці — у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;
• недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», — у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої — третьої груп, застосовується попередження;
• недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
• перевищення допустимої кількості трудових договорів з нефіксованим робочим часом або ведення недостовірного обліку робочого часу працівника, який працює за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, стосовно фактично виконуваної ним роботи — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;
• порушення інших вимог законодавства про працю — у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення; вчинення даного порушення повторно протягом року з дня виявлення порушення — у двократному розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.

Підсумок

Матеріальна відповідальність роботодавця за шкоду, завдану працівникові, має полягати в обов’язку роботодавця відшкодувати майнову або моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівникові внаслідок невиконання або неналежного виконання ним трудових обов’язків за трудовим договором та/або чинним законодавством, в розмірі і порядку, передбаченому чинним законодавством та/або трудовим договором.

В трудовому договорі (контракті) варто максимально чітко передбачати підстави та порядок матеріальної відповідальності сторін, в тому числі й роботодавця.

В трудовому законодавстві, зокрема КЗпП, необхідно сформувати самостійний розділ присвячений відповідальності роботодавця за порушення прав працівника, систематизувавши правові норми, що унормовують дане питання. Таким чином, відбудеться правове зрівнювання правового регулювання матеріальної відповідальності працівників та роботодавців.